1 Десять літ після завоювання води, гір та міста Мехіко, коли спочили стріли і щити, коли запанував мир в усіх містечках, водах та горах, 2 пустивши паростки, віра заквітла усюди та відкрила свій вінок – пізнання Дателя Життя, правдивого Бога.

3 І от року 1531, котрогось дня на початку грудня, був собі індіанець, селянин убогий з-поміж людей. 4 Мав він на ім’я Хуан Дієґо і жив у Кваутітлан, як вони його називали, 5 і в усіх справах Божих він належав до Тлателолко.

6 Було це в суботу, ще до світанку, коли він мандрував у пошуках Бога та Його Заповідей. 7 Коли ж наближався він до невеликого пагорба, званого Тепеяк, почало світати. 8 По- чув він, отже, спів на пагорбі, ніби пісня багатьох прекрасних пташок. Коли ж вмовкали їхні голоси, здавалося, пагорб їм відповідав. Невимовно приємні та лагідні, їхні пісні перевершували спів птахів-дзвіночків, трогонів та інших чудових птиць.

9 Хуан Дієґо зупинився, аби поглянути. “Силою якого випадку удостоївся я та заслужив те, що чую? Можливо, це лише мені сниться? Можливо, я лише дрімаю? 10 Де я? Де я перебуваю? Чи можливо, щоб я був на місці, про яке наші давні предки, наші прародичі нам говорили: на землі квітів, кукурудзи, м’яса, засобів до нашого існування – можливо, на райській землі?”

11 Він звів свої очі до вершини пагорба, у напрямку, звідки сходить сонце, до місця, звідки лунала чудесна рай- ська пісня. 12 А коли спів раптово затих, коли уже не було його, Хуан Дієґо почув, як хтось кликав його з верхівки пагорба, хтось промовляв до нього: “Хуанчику, Хуаніто Дієґо”. 13 Тоді наважився він піти туди, звідки долинав голос; серце його не тривожилося і почувався він надзвичайно щасливим та задоволеним. Отож, почав він підійматися на вершину невеликого пагорба, аби поглянути, звідки його кликали. 14 Коли він вийшов на гору, побачив Діву, яка там стояла. 15 Вона попросила його підійти до Неї ближче.

16 І коли наблизився він до місця, де Вона була, його переповнив подив, адже Її досконала велич виходила за межі уяви: 17 Її одяг сяяв ніби сонце, неначе випромінював хвилі світла. 18 Здавалося, що камені й скеля, на яких Вона стояла, випускали промені. 19 Як дорогоцінні нефрити, як коштовності вони [камені] виблискували. 20 Земля немовби сяяла яскравістю веселки у серпанку.

21 Просопис, опунція та інші невеликі рослини, які звичайно там ростуть, нагадували пір’я кетцаля. Їхнє листя було подібне до бірюзи. А їхні стовбури, колючки та шипи сяяли немов золото.

22 Він упав ниць у Її присутності і слухав Її священний подих, Її праведні слова, надзвичайно люб’язні, надзвичайно шляхетні, які немовби походили від когось, хто притягував його до Неї і обдаровував любов’ю.

23 Вона промовила до нього: “Послухай, мій сину, мій найменший сину, Хуаніто, куди ти йдеш?”.

24 І він відповів Їй: “Моя Пані, моя Царице, моя маленька Дівчинко, я прямую до Твого маленького будинку у Мехіко Тлателолко, аби йти за Божими речами, які нам дані, яких навчають нас наші священники, ті, які є образом Господа, нашого Господа”.

25 Відтак Вона говорила до нього, виявляючи своє чудове бажання; 26 Вона сказала йому: “Знай, знай із впевне- ністю, мій найдорожчий і наймолодший сину, що я воістину є Пречиста Пресвята Діва Марія, яка має честь бути Матір’ю єдиного правдивого Бога, для якого ми усі живемо, Творця людей, Господа усього, що навколо нас і що нам близьке, Владики Неба і Владики Землі. Прагну, аби тут збудували мою святу обитель, 27 у якій я покажу Його, звеличу Його після Його об’явлення; 28 в усій своїй любові я дам Його людям – Його, який є моїм співчутливим поглядом; Його, який є моєю поміччю; Його, який є моїм спасінням.

29 Тому що воістину я маю за честь бути твоєю співчутливою Матір’ю, 30 твоєю й усіх людей, які спільно проживають на цій землі, 31 та людей інших народів; тих, які люблять мене; тих, які взивають до мене; тих, які шукають мене; тих, які вірять в мене.

32 Тому що там [у моїй святій обителі] воістину вислухаю їхні благання, їхні смутки, для того, щоб вилікувати та зцілити усі їхні напасті, страждання та болі.

33 А для того, щоби здійснилося усе те, що може огорнути мій співчутливий та милосердний погляд, піди до палацу єпископа Мексики і скажи йому, що я послала тебе, аби ти відкрив йому, як щиро я прагну, щоб він збудував мені дім тут, спорудив мій храм на рівнині; розкажи йому усе, все те, що ти бачив та подивляв, усе, що ти чув. 34 І будь впевнений у тому, що я віддячуся і винагороджу за це, 35 що збагачу і прославлю тебе; 36 і тому ти дійсно заслужиш на те, як я винагороджу твою втому, твою послугу у клопотанні в справі, до якої я посилаю тебе.

37 Тепер, мій найдорожчий сину, ти чув моє зітхання, моє слово; іди і виконай свій обов’язок”.

38 І негайно він упав ниць у Її присутності, і сказав до Неї: “Моя Пані, моя маленька Дівчинко, ось піду я і вчиню дійсністю Твоє священне зітхання, Твоє праведне слово; тепер покину Тебе я, Твій покірний слуга”.

39 Тоді зійшов він із пагорба, щоби виконати Її завдання; він повернувся на дорогу і попрямував до міста Мехіко. 40 Коли дійшов до центру міста, попрямував одразу до палацу єпископа, Правлячого Священника, який недавно приїхав; на ім’я йому було отець Хуан де Зумарраґа і був він чернець-францисканець.

41 Діставшись туди, він намагався побачитися з ним [єпископом], благаючи його слуг та помічників, аби повідомили єпископа про те, що йому потрібно з ним зустрітися. 42 Минуло багато часу, аж врешті Преосвященний Владика наказав йому [Хуанові Дієґо] увійти, і вони [слуги єпископа] прийшли його покликати. 43 Увійшовши, він [Хуан Дієґо] спершу став на коліна [перед єпископом], впав ниць, а відтак розповів про чудесне зітхання та слова Цариці Неба, про Її послання, а також про усе те, чим чудувався, що бачив і що чув.

44 Проте, вислухавши його оповідання, його повідомлення, і не цілком повіривши у його правдивість, 45 єпископ відповів: “Мій сину, ти прийдеш знову. Тоді я теж слухатиму тебе спокійно, і погляну на це уважно від початку; я обміркую причину твого візиту, обдумаю твою волю і твоє бажання”.

46 Він [Хуан Дієґо] вийшов; вийшов засмучений, адже доручене йому завдання не вдалося виконати одразу. 47 Наприкінці дня, повертаючись назад, він попрямував на вершину пагорба 48 і постав перед Царицею Небес: Вона чекала на нього у тому ж місці, де вперше йому об’явилася.

49 Побачивши Її, він упав ниць перед Нею на землю і промовив: 50 “Моя Володарко, моя Пані, моя Царице, моя найменша Доню, моя маленька Дівчинко! Я пішов туди, куди Ти послала мене донести Твоє праведне зітхання, Твоє священне слово. Хоча я з труднощами увійшов до місця Єпископа, я бачив його і перед ним склав я Твоє праведне зітхання, Твоє священне слово, як Ти веліла мені.

51 Він прийняв мене люб’язно і вислухав з увагою, але зі способу, у який він відповів мені, виглядає, що його серце не визнало цього; він не думає, що це правда. 52 Він сказав мені: “Ти прийдеш знову. Тоді я теж слухатиму тебе спокійно, і погляну на це уважно від початку; я обміркую причину твого візиту, обдумаю твою волю і твоє бажання. 53 Тоді побачимо”. Він відповів мені так, немовби Твій святий дім, який вони мали б збудувати тут за Твоїм бажанням, був моєю вигадкою, або ж, можливо, не походив з Твоїх священних уст.

54 Тому благаю Тебе, моя Пані, моя Царице, моя маленька Дівчинко, нехай один зі шляхтичів, який втішається шаною, повагою та честю, продовжить справу, візьме Твоє праведне зітхання, Твоє священне слово, щоби йому повірили.

55 Тому що я насправді лише чоловік зі села, лише мотузка у провідника, лише тло рамки, лише хвіст, крило; мені самому потрібен провід, потрібно, аби хтось ніс мене на своїх плечах; не мені іти чи перебувати у місці, куди Ти вислала мене, моя маленька Дівчинко, моя найменша Доню, моя Пані, моя Дівчино. 56 Прости мене, прошу, за те, що засмучу Твоє обличчя, Твоє серце; я потраплю у Твій гнів, Твоє невдоволення, моя Панно”.

57 Пречиста Діва, достойна чести і поклоніння, відповіла йому: 58 “Послухай, мій наймолодший сину, і будь впевнений, що мені не бракує слуг чи посильних, яким Я можу дати завдання нести моє зітхання, моє слово, аби вони виконали мою волю; 59 але потрібно, щоби ти особисто пішов та просив, щоби через твоє клопотання моя воля, моє бажання здійснилися.

60 Тому благаю тебе, мій наймолодший сину, і суворо наказую тобі знову піти завтра до єпископа. 61 І в моє ім’я, донеси до нього моє бажання, щоби він почув мою волю і щоби втілив її в життя: він збудує мою святу оселю, про яку я його прохаю. 62 І детально розкажи йому, як я особисто, Приснодіва Свята Марія, я, котра є Матір’ю Бога, делегую тебе як мого посланця”.

63 На це Хуан Дієґо відповів і сказав до неї: “Моя Пані, моя Царице, моя Маленька Дівчинко! Не завдаватиму страждання та смутку Твоєму обличчю, Твоєму серцю; воістину з радістю понесу Твоє праведне зітхання, Твоє священне слово; я все виконаю і дорога не втомить мене.

64 Отож тепер я піду і понесу Твоє бажання, хоча, можливо, мене знову не почують, а якщо почують, то не повірять. 65 Але воістину, завтра пополудні, коли зайде сон- це, я прийду, аби передати Твоєму праведному зітханню, Твоєму священному слову те, що Єпископ відповість мені.

66 Тепер же я шанобливо прощаюся із Тобою, моя наймолодша Доню, моя юна Дівчинко, Пані, моя маленька Дівчинко; відпочинь ще трішки”. 67 І відтак він повернувся додому на спочинок.

68 Наступного дня, у неділю, о нічній порі, коли навколо ще панувала темрява, він вирушив з дому прямо до Тлателолко, щоби навчитися божественних речей і бути присутнім на катехизі; відтак він пішов, аби зустрітися із Єпископом.

69 Близько десятої він був готовий: взяв участь у Месі, був присутній, і тоді усі розійшлися. 70 Однак він, Хуан Дієґо, пішов до палацу, до будинку Преосвященного Владики. 71 При- бувши, він знову перейшов через труднощі, аби зустрітися з Єпископом, і, доклавши багатьох зусиль, він побачився із ним [владикою].

72 Він упав на коліна і плакав, і засмутився, говорячи і виявляючи [єпископові] праведне зітхання, священне слово Цариці Небес. 73 Він плекав надію на те, що в його доручення повірять, у волю Пречистої Діви приготувати і збудувати для Неї Її святу обитель там, де Вона вказала, де Вона цього бажала.

74 І Правлячий Єпископ запитував його про багато-багато речей, він випитував його, аби впевнитися, де він бачив Її, як Вона виглядала. Він усе розповів Преосвященному Владиці.

75 І хоча він розповів абсолютно усе, що бачив, чим чудувався, розповів, що Вона без сумніву була Пречистою Дівою, Доброю, Небаченою Матір’ю Нашого Спасителя, Нашого Господа Ісуса Христа, 76 все ж його бажання не було виконано. 77 Єпископ відповів, що не тільки за його [Хуана Дієґо] словом прохання буде вислухано і те, про що він просив, буде виконано; 78 але потрібно мати якийсь знак для того, щоби він повірив в те, що Цариця Небес особисто відіслала його [Хуана Дієґо] як Свого посланця.

79 Почувши це, Хуан Дієґо сказав до Єпископа: 80 “Пане Правителю, скажіть, якого знаку Ви бажаєте, і я прохатиму Царицю Небес, котра послала мене”. 81 І побачивши згоду [Хуана Дієґо] і те, що він ані трохи не завагався і не засумнівався, Єпископ відпустив його. 82 Як тільки він [Хуан Дієґо] відійшов, Єпископ наказав декому із прислуги, яким довіряв цілковито, піти слідом за ним, уважно стежачи за тим, куди він прямував, з ким бачився і з ким розмовляв. 83 Так вони й зробили. І Хуан Дієґо попрямував стежиною. 84 Од- нак біля ущелини поблизу Тепеяк, на дерев’яному мості, ті, що йшли слідом, згубили його з виду. І хоча вони шукали за ним усюди, ніде не знайшли його.

85 Отож вони повернулися додому не лише тому, що зробили з себе блазнів, але й тому, що він звів нанівець їхні зусилля, він [Хуан Дієґо] розлютив їх. 86 Тому вони пішли, аби все розповісти Преосвященному Владиці, переконуючи його, аби не вірив йому [Хуанові Дієґо]; говорили, що його розповідь була обманом, вигадкою, або ж йому наснилося чи мріялося усе, що він розповідав, усе, про що прохав. 87 Відтак вони вирішили: якщо він прийде знову, якщо повернеться, вони схоплять його і суворо покарають, щоби він ніколи не говорив неправди та не дратував людей.

88 Тим часом, Хуан Дієґо перебував із Пресвятою Дівою, передаючи Їй відповідь, яку він приніс від Преосвященного Владики, 89 і, почувши це, Вона сказала до нього: 90 “Гаразд, мій маленький сину, прийдеш завтра сюди, щоб взяти для Єпископа знак, про який він просив тебе; 91 із цим він повірить тобі і не матиме більше жодних сумнівів про усе це, ані не матиме підозр до тебе; 92 і знай, мій маленький сину, що я винагороджу тебе за турботу, працю та втому, які ти вклав у це задля мене; 93 тож іди, я чекатиму тут на тебе завтра”.

94 І наступного дня, у понеділок, коли Хуан Дієґо повинен був взяти знак, щоб йому повірили, він не повернувся. 95 Бо коли він прийшов до свого дому, недуга вразила його дядечка на ім’я Хуан Бернардіно, який дуже захворів. 96 Він [Хуан Дієґо] пішов по лікаря, що лікував його, однак було уже запізно; дядечко помирав. 97 І коли запала ніч, дядечко прохав [Хуана Дієґо], аби рано-вранці до світанку він [Хуан Дієґо] вирушив до Тлателолко і привів одного зі священників, який би вислухав його [Хуана Бернардіно] сповідь і приготував його, 98 бо у своєму серці він чув, що дійсно надійшов час, що тепер він відійде, бо уже не встане і не одужає.

99 І у вівторок, коли ще навколо панувала темрява, він [Хуан Дієґо] вирушив з дому, зі свого дому, до Тлателолко, щоби покликати священника, 100 і, дійшовши до узгір’я пагорба, біля підніжжя Тепеяк наприкінці пасма гір, звідки виходить дорога в напрямку сходу сонця, туди, де він завжди ходив, він сказав: 101 “Якщо я йтиму цією дорогою уперед, я не хотів би, щоби ця Шляхетна Пані побачила мене, бо напевно, як і попередньо, Вона зупинить мене, щоб я взяв Її знак для Єпископа, як Вона мені веліла. 102 Спершу мусимо позбутися нашої недуги; насамперед, я повинен швидко покликати священника, адже мій бідний дядечко з нетерпінням чекає на нього”. 103 Він одразу обійшов довкола пагорба, зійшов на середній і, перетнувши його, вийшов туди, де сходить сонце, щоби швидко прибути до Мехіко, щоби Цариця Небес не зупинила його. 104 [Хуан Дієґо] думав, що там, де він повернув, Та, зір Якої сягає усюди, не побачить його.

105 Але він побачив, як Вона сходила з пагорба і звідти дивилася на нього, звідки Вона побачила перед тим. 106 Вона підійшла, аби зустріти його біля пагорба, аби перепинити його; Вона сказала йому: 107 “Мій наймолодший сину, що відбувається? Куди ти йдеш? Куди прямуєш?” 108 І він – можливо, засмутився, а можливо, присоромився? А можливо, він налякався цієї ситуації, сповнився страху? 109 Він упав ниць перед Нею, привітав Її і сказав: 110 “Моя маленька Діво, моя наймолодша Доню, моя маленька Дівчинко, сподіваюся, Ти щаслива! Як Ти маєшся цього ранку? Чи Твоє любе тільце почувається добре, моя Пані, моя Дівчинко?

111 Як не боляче мені, я завдам смутку Твоєму обличчю і Твоєму серцю. Мушу сказати Тобі, моя маленька Дівчинко, що один із Твоїх слуг, мій дядечко, є дуже хворий. 112 Жахлива недуга опанувала його і він, напевно, невдовзі від неї помре. 113 Тому зараз я мушу поспішати до Твоєї оселі у Мехіко та покликати одного із улюбленців нашого Господа, одного з наших священників, аби він пішов та вислухав його [дядечка] сповідь і приготував його. 114 Адже насправді для цього ми народилися, ми, які прийшли, щоби чекати на смерть.

115 Однак, йдучи туди, я повернуся сюди опісля знову, щоби нести Твоє праведне зітхання, Твоє священне слово, Пані, моя маленька Дівчинко. 116 Пробач мені, будь до мене терпляча іще трішки, тому що я не обманюю Тебе, моя наймолодша Доню, моя маленька Дівчинко. Завтра я обов’язково прийду якнайшвидше”.

117 Почувши слова Хуана Дієґо, Милосердна Пречиста Діва відповіла йому: 118 “Послухай і закарбуй у своєму серці, мій наймолодший сину: те, що злякало тебе, що турбувало тебе, нічого не варте. Не дозволь цьому тривожити твоє обличчя, твоє серце; не бійся цієї недуги, ані жодної іншої хвороби, ані пронизливої та згубної речі. 119 Хіба я не тут, я, котра удостоїлася бути твоєю матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?

120 Нехай ніщо інше не тривожить і не бентежить тебе; не впадай у відчай через недугу свого дядечка: він не помре від неї і можеш бути впевнений у тому, що він уже зцілений”. 121 (Як [Хуан Дієґо] довідався згодом, тієї ж миті його дядечко одужав). 122 І почувши праведне зітхання, священне слово Цариці Небес, Хуан Дієґо відчув розраду і його серце наповнилося спокоєм. 123 Він благав Її вислати його одразу як посланця на зустріч з Правлячим Єпископом, взяти для нього Її знак як доказ для того, щоб він [Єпископ] повірив”.

124 І тоді Цариця Небес наказала йому піднятися на верхівку пагорба, де він бачив Її перед тим.

125 Вона сказала йому: “Піди, мій наймолодший сину, на верхівку пагорба, туди, де ти побачив мене і де я розповіла тобі, що зробити; 126 там побачиш кілька видів квітів: зітни їх, збери і склади разом, а після цього одразу зійди вниз і принеси їх сюди, до мене”. 127 І тоді Хуан Дієґо піднявся на пагорб, 128 і дійшовши на верхівку, чудувався тому, як багато квітів розкрилося перед ним, у повному цвітінні; квіти усіх видів – чудові і прекрасні, подібні до тих у Кастилії, з’явилися передчасно, 129 адже було це в час, коли панували найлютіші морози. 130 Квіти розсіювали надзвичайно м’який аромат, подібний до дорогоцінних перлин, немовби наповнених нічною росою. 131 Не зволікаючи, він почав стинати їх, збираючи та вкладаючи їх у свій плащ-тільму.

132 Верхівка пагорба, очевидно, не була місцем, де росли б квіти: це була кам’яниста місцина, на якій росли реп’яхи, колючі рослини, опунції та безліч кущів просопису. 133 І хо- ча траплялося, що невеличка трава виростала, [все ж це] був місяць грудень, коли крига з’їдає та знищує усе.

134 Не зволікаючи, він зійшов униз, прийшов принести Небесній Діві різні види квітів, які зібрав на горі. 135 Побачивши квіти, Вона взяла їх у свої святі руки; 136 опісля Вона загорнула їх у плащ-тільму Хуана Дієґо і сказала до нього: 137 “Мій наймолодший сину, ці різновиди квітів є доказом, знаком, який ти візьмеш до Єпископа; 138 ти скажеш йому, що у них він побачить моє бажання і тому виконає прохання, мою волю; 139 а в тобі, який є моїм посланцем, я покладаю мою повну довіру. 140 І я суворо наказую тобі, щоби тільки наодинці із Єпископом ти відкрив свій плащ-тільму і показав йому те, що ти принесеш; 141 і ти усе детально розповіси йому; ти розповіси йому, про те, як я веліла тобі піднятися на пагорб, аби ти зрізав квіти, і про усе те, що ти бачив і чим милувався; 142 і ти зможеш переконати Єпископа, щоби він виконав те, що йому доручено – збудувати мою священну обитель, про яку я прохала”.

143 Отримавши від Небесної Цариці Її вказівки, він повернувся на стежку і попрямував до Мехіко, і цього разу він пішов щасливий; 144 його серце було спокійне, тому що тепер усе вдасться – квіти подбають про це. 145 Ідучи, [Хуан Дієґо] був дуже обережний, аби не згубити того, що він ніс у плащі-тільмі. 146 Йдучи, він насолоджувався ароматом різного роду вишуканих квітів.

147 Коли він прибув до резиденції Єпископа, комендант будинку та слуги вийшли зустріти його. 148 [Хуан Дієґо] благав їх сповістити йому [Владиці] про те, що він [Хуан Дієґо] хотів побачитися з ним, але ніхто з них не мав бажання. Вони не хотіли слухати його, можливо, тому що було ще дуже темно; 149 або, можливо, вони уже його знали: усе, чим він займався. Він надокучав їм та створював незручності. 150 Їхні товариші [інші слуги], ті, які згубили його, коли стежили за ним, уже розповіли їм про нього. 151 Довго-довго він [Хуан Дієґо] чекав, аби його прохання задовільнили. 152 І коли вони [слуги] побачили, що він стояв так упродовж довгого часу із низько похиленою головою, стояв у без- дійному очікуванні, що його покличуть, і що у своєму плащі-тільмі він щось ніс, вони підійшли бличже до нього, аби побачити, що саме він приніс, і відтак заспокоїти свою цікавість.

153 І коли Хуан Дієґо побачив, що ніяк не вдасться йому сховати від них те, що він ніс, і що вони можуть накинутися на нього, штовхати або навіть побити його, він дозволив їм поглянути і вони побачили, що це були квіти. 154 І побачивши, що вони [квіти] були різного роду красивими квітами, як ті з Кастилії, і що це не була пора на їхній цвіт, [слуги] вельми дивувалися [квітам], їхній свіжости, розквітлим пуп’янкам, прекрасному аромату. 155 І вони хотіли схопити облямівку і висмикнути кілька квітів. 156 Вони намагалися це зробити тричі, але їм не вдалося, 157 бо, намагаючись, не могли їх [квітів] більше бачити; натомість вони [квіти] здавалися намальованими або пришитими до плаща.

158 Вони [слуги] одразу пішли сповістити Єпископові, що вони бачили, 159 і як індіанець низького походження, який уже приходив кілька разів, хотів бачитися із ним [Єпископом]. 160 І почувши це, Єпископ уже відчував у своєму серці, що це був знак, який переконає його, аби він виконав роботу, що про неї попросив простий чоловік.

161 Він одразу дав розпорядження, аби вони [слуги] дозволили йому [Хуанові Дієґо] увійти. 162 І увійшовши, він [Хуан Дієґо], як і попередньо, упав ниць у його [Владики] присутності. 163 І знову він [Хуан Дієґо] розповів усе, що бачив, чим милувався і що повинен був повідомити. 164 Він сказав: “Мій Пане Правителю, я дійсно виконав усе, я виконав Ваші накази. 165 Я пішов і сказав Пані, моїй Пані, Небесній Діві, Святій Марії, улюбленій Матері Божій, що Ви просили про знак, аби повірити мені і збудувати святу обитель там, де Вона прохала її спорудити. 166 І рівно ж сказав Їй, що я дав слово прийти і принести Вам якийсь знак, якийсь доказ Її священної волі, як Ви веліли мені. 167 І Вона уважно вислухала Ваше праведне зітхання, Ваше священне слово, і з приємністю прийняла Ваше прохання про знак, доказ, аби Її мила серцю воля була виконана. 168 І ось коли була ще нічна пора, Вона веліла мені прийти знову і побачитися з Вами; 169 і я прохав Її про знак, завдяки якому мені б повірили і який Вона обіцяла дати, і Вона одразу виконала свою обіцянку. 170 І Вона вислала мене на верхівку пагорба, де я бачив Її раніше, аби там я зрізав різних квітів, таких як у Кастилії. 171 І, назбиравши, я приніс їх униз до Неї; 172 і Вона взяла їх у свої святі руки. 173 Потім знову Вона поклала квіти у мій плащ-тільму, 174 щоби я приніс їх Вам, щоби приніс їх Вам особисто. 175 Хоча я знав, що верхівка пагорба, де є лише каміння, реп’яхи, колючі рослини, опунції та кущі просопису, не є місцем, де б росли квіти, я не засумнівався, не завагався. 176 Дійшовши на верхівку пагорба, я побачив, що вона перетворилася на Квітучу Землю [рай]. 177 Там розпростерлися різні квіти, подібні до кастільських троянд, найпрекрасніші з усіх, вкриті росою, розкішні; отож я пі- шов їх зрізати. 178 І Вона веліла мені принести їх Вам, і це буде моїм доказом, аби Ви побачили знак, про який Ви прохали для того, щоб виконати Її священну волю, 179 і що- би було зрозуміло, що моє слово, моє послання є правдиві. 180 Ось вони. Прошу їх прийняти”.

181 І тоді він розгорнув свій плащ-тільму, у якому були квіти. 182 І усі ці різні квіти, подібні до тих з Кастилії, упали на підлогу. 183 І враз його плащ-тільма став знаком: на ньому раптом з’явився милий серцю Образ Пречистої Діви Святої Марії, Матері Божої, у тій же формі та постаті, в якій Вона є і тепер, 184 там, де він зберігається у Її улюбленій оселі, у священній обителі на Тепеяк, що зветься Ґваделупе. 185 Побачивши це, Єпископ та усі, хто там був, впали на коліна, сповнені благоговіння. 186 Вони підійшли поглянути на нього [образ]: зворушені, їхні серця занепокоєні, їхні серця і розум стривожені. 187 І зі сльозами, зі смутком Єпископ благав Її, прохав у Неї вибачення за невиконання Її священної волі, Її священного зітхання, Її священного слова.

188 Піднявшись, Єпископ розв’язав на шиї, де він був зав’язаний, плащ Хуана Дієґо, його тільму, 189 на якому з’явився священний знак Небесної Цариці. 190 Взявши його, він помістив образ у своїй приватній каплиці. 191 І Хуан Дієґо залишився на один день у домі Єпископа, який затримав його у себе. 192 І наступного дня він [єпископ] сказав: “Хо- дімо, щоби ти показав мені, де Цариця Небес бажає мати свою каплицю”. 193 Одразу був виданий наказ збудувати її.

194 Вказавши місце, де Небесна Діва веліла збудувати свою священну обитель, Хуан Дієґо прохав дозволу відійти. 195 Він прагнув повернутися додому, аби побачити свого дядечка Хуана Бернардіно, який був вельми хворий, коли [Хуан Дієґо] залишив його, йдучи покликати одного із священників у Тлателолко вислухати його сповідь та приготувати його, і про якого Цариця Небес говорила, що він уже оздоровлений.

196 Однак вони не дозволили йому іти самому, а люди пішли разом із ним до його дому. 197 Прибувши на місце, вони побачили, що його праведний дядечко був цілком здоровий і жоден біль не докучав йому. 198 Він же вельми чудувався тому, що його небіж прибув у товаристві із почестями. 199 Він запитав свого небожа про причину того, що вони так вшановували його; 200 і він [Хуан Дієґо] розповів йому [Хуанові Бернардіно] про те, як на Тепеяк Діва Небес об’явилася йому, коли він вирушив покликати священника, котрий вислухав би сповідь [дядечка] і приготував його [до відходу]. 201 І Вона вислала його до міста Мехіко побачитися із Єпископом, щоби він збудував для Неї обитель на Тепеяк.

202 І Вона просила його не хвилюватися, адже дядечко уже був оздоровлений, і це вельми утішило його. 203 Його дядечко відповів, що це була правда і що Вона зцілила його у тій хвилині, 204 і він бачив Її точнісінько такою, як Вона об’явилася його небожеві. 205 І Вона веліла також йому [Хуанові Бернардіно] піти у місто Мехіко і побачитися з Єпископом; 206 і коли побачиться з ним, він повинен відкрити абсолютно усе, він повинен розповісти про те, що він бачив, 207 і про чудесний спосіб, у який Вона його оздоровила, 208 і що він повинен називати Її любий серцю Образ іменем – Пречиста Діва, Свята Марія Ґваделупська.

209 І одразу вони повели Хуана Бернардіно до Правлячого Єпископа, аби він міг розповісти і дати своє свідчення. 210 І разом з небожем Хуаном Дієґо, Єпископ прийняв їх на кілька днів, 211 в той час, коли на Тепеяк, де Небесна Діва об’явилася Хуанові Дієґо, збудували Її священну обитель. 212 І згодом Преосвященний Владика переніс милий серцю Образ Небесної Діви до головного храму. 213 Він [Єпископ] взяв його зі свого дому, з каплиці, у якій знаходився [Образ], аби кожен міг побачити і милуватися Її дорогим Ликом. 214 І усі люди, ціле місто без винятку тремтіли, споглядаючи та милуючись Її чудесним Образом. 215 Вони визнали його як щось божественне. 216 Вони прийшли занести Їй свої молитви. 217 Вони чудувалися дивним Її об’явленням, 218 бо ніхто на Землі не намалював Її милого серцю Образу.