Переднє Слово

1974 року я відпочивав разом зі своєю родиною у Техасі. Чомусь двоюрідний брат мого батька наполіг, щоби ми відвідали його та рідних у Мехіко, яке саме готувалося до Різдва Христового. Дивним збігом обставин в надвечір’я свята нам вдалося придбати квитки до столиці Мексики на рейс, у якому залишилося вісім місць – рівно стільки, скільки нам було потрібно. Впродовж наступних днів я мав ласку вперше почути про Ґваделупську Богородицю і побачити Її образ на тільмі Хуана Дієґо. Тоді мені було лише тринадцять років. Я й гадки не мав, що тридцять п’ять років потому щоденно молитимусь до Неї.

2009 року, кілька місяців після призначення мене на єпарха Саскатунського для українців-католиків декретом Бенедикта XVI, я брав участь у Генеральній асамблеї Лицарів Колумба у місті Фінікс (штат Арізона). Подія за- кінчилася у п’ятницю. На вихідні було передбачено конґ- рес, присвячений Ґваделупській Діві Марії. Я багато дові- дався про Неї і, так би мовити, почав укладати пазли мого коріння, Її об’явлення та милосердя Сина. Отож почнемо з деяких аспектів спадщини ацтеків, заступництва Богородиці і порівняємо їх з моєю українською спадщиною єпископа Української Греко-Католицької Церкви в Канаді. Саме тому вважаю, що цю книгу мають прочитати українці всього світу. Співчуття Пречистої Діви, яке досконало простежується в євангелізації через інкультурацію, особливо важливе для тих, хто страждає в ім’я Її Сина Ісуса Христа в будь- якому місці земної кулі.

У 1519-1521 роках іспанські конкістадори на чолі з Ернаном Кортесом зруйнували уклад життя корінних народів Америки з метою здобуття рабів, дорогоцінних каменів і металів. Богослужіння, управління та й уся цивіліза- ція автохтонного населення були тісно пов’язані зі святинями. Майже усі піраміди й храми було зруйновано. Ба більше, індіанцям було заборонено спілкуватися з католицькими місіонерами-священниками, які в таїнстві Хрещення і через прийняття віри в Ісуса Христа прагнули звільнити їх від рабства. Це був неабиякий виклик для католицької Церкви впродовж десятиліття. Марево цілковитої загибелі тогочасної мезоамериканської цивілізації зловісно нависло над обрієм історії у 1531 році. Однак, саме у цей час Богородиця чотири рази об’явилася св. Хуанові Дієґо і вп’яте – його дядечкові Хуанові Бернардіно. Усе змінилося у найдовшу ніч року – 12 грудня за Юліанським календарем, день зимового сонцестояння.

У суботу, 9 грудня 1531 року, Пречиста Діва об’явилася мирянинові на ім’я Хуан Дієґо на невеличкому пагорбі під назвою Тепеяк. У переданні про цю святу подію читаємо:

26 Вона сказала йому: “Знай, знай із впевненістю, мій найдорожчий і наймолодший сину, що я воістину є Пречиста Пресвята Діва Марія, яка має честь бути Матір’ю єдиного правдивого Бога, для якого ми усі живемо, Творця людей, Господа усього, що навколо нас і що нам близьке, Владики Неба і Владики Землі. Прагну, аби тут збудували мою святу обитель, 27 у якій я покажу Його, звеличу Його після Його об’явлення; 28 в усій своїй любові я дам Його людям – Його, який є моїм співчутливим поглядом; Його, який є моєю поміччю; Його, який є моїм спасінням.

29 Тому що воістину я маю за честь бути твоєю співчутливою Матір’ю, 30 твоєю й усіх людей, які спіль- но проживають на цій землі, 31 та людей інших народів; тих, які люблять мене; тих, які взивають до мене; тих, які шукають мене; тих, які вірять у мене.

32 Тому що там [у моїй святій обителі] воістину вислухаю їхні благання, їхні смутки, для того, щоб вилікувати та зцілити усі їхні напасті, страждання та болі.

33 А для того, щоб здійснилося усе те, що може огорнути мій співчутливий та милосердний погляд, піди до палацу єпископа Мексики і скажи йому, що я післала те- бе, аби ти відкрив йому, як щиро я прагну, щоб він збудував мені дім тут, спорудив мій храм на рівнині; розкажи йому усе, все те, що ти бачив та подивляв, усе, що ти чув. 34 І будь впевнений у тому, що я віддячуся і винагороджу за це, 35 що збагачу і прославлю тебе; 36 і тому ти дійсно заслуговуватимеш на те, як я винагороджу твою втому, твою послугу у клопотанні в справі, до якої я посилаю тебе.

37 Тепер, мій найдорожчий сину, ти чув моє зітхання, моє слово; іди і виконай свій обов’язок”.

38 І негайно він упав ниць у Її присутності і сказав до Неї: “Моя Пані, моя маленька Дівчинко, ось піду я і вчиню дійсністю Твоє святе зітхання, Твоє праведне слово; тепер покину Тебе я, Твій покірний слуга”.

Знадобилася не одна спроба, щоби переконати єпископа-номінанта Хуана де Зумарраґу в правдивості цього послання. В результаті, коли Богородиця вчетверте зустрілася з Хуаном Дієґо, він покірно приніс ієрархові пожаданий доказ цих об’явлень. Це були троянди, які Хуан Дієґо зібрав за вказівкою Пречистої Діви на пагорбі Тепеяк. Вона особисто уклала їх у його тільму перед тим, як селянин вирушив до єпископа. Хуан Дієґо був упевнений у тому, що цього разу ієрарх повірить його словам, адже в ту пору року неможливо було знайти троянди на землі, де в грудні росли лише кактуси.

Яким же великим було здивування присутніх, коли Хуан Дієґо відкрив тільму з квітами перед єпископом, – і в той момент Пресвята Богородиця залишила свій лик на плащі! Незабаром його було поміщено над вівтарем у невеликій каплиці, збудованій на бажання Діви Марії: святиня, споруджена на рівнині поблизу водойми, була для корінних мешканців знаком нової цивілізації, джерела влади, мудрости й порядку, а також місцем молитви.

Тоді, 2009 року, я пізнав чимало цікавих деталей чудесного втручання Богородиці в життя ацтеків й католицької Церкви. Під час конґресу я відкрив способи, якими Діва Марія використовувала мову, символи писемности й традиційну спадщину індіанців, щоби візуально комунікувати з ними. У нерукотворному образі на тільмі автохтонного мешканця Вона подала приклад інкультурованої євангелізації. Цей образ став писемним проголошенням Істини, вираженої у формі квітів, гліфів і малюнків.

2010 року я мав честь гостити у родинному Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада) монсеньйора Едуарда Чавеса. Він поділився багатьма фактами про Ґваделупську Богородицю і Її чудесне об’явлення. Проте не думаю, що о. Чавес усвідомлював ті зв’язки, які я намагався встановити між його інформацією і моєю культурною спадщиною.

Як і племена Київської Руси, мезоамериканські народи вважали, що між сонцем і місяцем йшла боротьба. Вони вірили у численних духів, які гніздилися у природі: в деревах, вогні, дощі, водоймах і тваринах. Важливо було підтримувати добрі взаємини з померлими предками, тому практикування деяких обрядів приносило везіння або невдачу. Моє зацікавлення образом Богородиці сягнуло зеніту, коли я зрозумів, що Вона використовувала квіти, позицію рук, колін і голови для передання важливого духовного послання. Візуальні знаки вказують на те, що Пречиста Діва при надії з недосяжним Богом, Творцем усього. Загалом, значення зображених на тільмі символів землі, космосу, місяця й затемнення сонця використовується для того, щоби поширити Її послання серед мільйонів людей за посередництвом культурологічних засобів корінних мешканців Амери- ки. Читаючи Її образ, як і багато інших зображень, ацтеки та представники інших корінних народів розгледіли зміст його хореографії. Та сучасна людина може з легкістю не зауважити її. Подібно як і численні символи східного іконопису: очі віри їх бачать, інші – ні.

Проте найсуттєвішою рисою, яка відрізняє нерукотворний образ на тільмі від решти відомих людству образів Богородиці, в тому числі – ікон, є зображення Матері Божої як метиски – жінки змішаної мезоамериканської та європейської рас. Не людська рука намалювала Її лику, тому неможливо пояснити, як невідомого походження фарби з’явилися на тільмі. В іконописі іконографи використовують добре знані способи приготування матеріалів і малювання, але на образі відсутні штрихи пензля. Це не має наукового пояснення.

Загальновідомо, що довготривалі зовнішні й внутрішні конфлікти залишили відбиток на землях Київської Руси. Тут тривали битви, під час яких Богородиця приходила на допомогу своїм дітям, як, наприклад, у Почаєві. Ми маємо чимало чудотворних ікон, серед них – ікона Зарваницької Матері Божої. Вони вичерпно передають Істину і є вікнами до небес, запрошуючи вірних до навернення (metanoia) і до участи в Божественному житті Тройці.

У середині XVI ст. Русь охопили збройні конфлікти з сусідніми державами, що привело до поділу земель і релігійного протистояння. Багато відомих особистостей невтомно боролися за мир і єдність, навіть ціною власного життя. Усе це відбувалося саме у час об’явлень Богородиці у Мексиці. Їх значення детально описано в книзі Карла Андерсона, який пояснює феномен в контексті катаклізмів у Європі XVI ст.

Як і 1531 року, у сучасну добу Матір Божа приносить нам послання. Український народ опинився у збройному конфлікті з агресором на східних кордонах держави. Тисячі віддали своє життя за збереження людської гідности, за шляхетну мету. Культурне самовираження українців, які – на противагу щоденним нападам ворога – прагнуть мирного життя, віддзеркалене у нашій мові, звичаях, традиціях. Саме вони роблять нашу віру реальною і очевидною. Роль Лицарів Колумба в євангелізації сучасної України є архиважливою. Гадаю, що через їхнє служіння Богородиця прагне подарувати надію українському народові.

Чудесний дар, який Пречиста Діва залишила від себе, глибоко вражає на особистому рівні. Цей дар перегукується з моєю спадщиною українця-католика, з важливістю “читання” написаних ікон, з нашою історією прийняття християнства у 988 році. Сягаючи сивої давнини й витоків нашої етнічної та культурної спадщини, знайдемо схожі елементи у дохристиянських віруваннях слов’ян та ацтеків.

Отож дозволю собі поділитися з вами двома важливими аспектами моєї metanoia, яку тільма продовжує далі давати, живлячи, так би мовити, мою душу присутністю Ґваделупської Богородиці. З моєї набожности до Неї я черпаю одну важливу благодать: щодня усвідомлюю, наскільки твердо культура і духовна спадщина людини стоять на службі її віри. Це, на мою думку, головне завдання культури. Багатовікові культурні надбання українського народу є сьогодні джерелом віри у моєму щоденному житті. Це архиважливо для багатої на культурні скарби Української Греко-Католицької Церкви.

Найбільш проникливим благословенням у моїй побожності до Ґваделупської Богородиці є Її слова до Хуана Дієґо, який не відважився розповісти Пресвятій Діві про свої турботи. Стаючи на молитві перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі, я повторюю ці слова: Вона тримає мене, як і Свого Сина Ісуса Христа, в люблячих і співчутливих обіймах. Щоби усвідомити значення цього дару, повернімося на хвилину до моменту, коли Хуан Дієґо намагався уникнути зустрічі з Пречистою Дівою через побоювання, що коли зустріне Богородицю, Вона буде щось вимагати.

У понеділок, 11 грудня 1531 року, він мав побачитися з Богородицею, проте захворів його дядечко, і Хуан Дієґо турбувався про недужого. Отож він не пішов до Пречистої Діви. У вівторок, 12 грудня, Хуан Дієґо пообіцяв вмираючому дядечкові привести священника, щоби Хуан Бернардіно міг приготуватися до відходу у вічність. Відтак, на світанку Хуан Дієґо вирушив до Тлателолко (нині – Мехіко). Побоюючись запізнитися через зустріч з Ма- тір’ю Божою, Хуан Дієґо обійшов Тепеякський пагорб і, уникаючи Богородиці, прямував іншою дорогою. Однак Вона, очевидно, зруйнувала його плани. Ось як це змальовано у хроніці об’явлень Nican Mopohua:

117 Почувши слова Хуана Дієґо, Милосердна Пречиста Діва відповіла йому: 118 “Послухай і закарбуй у своєму серці, мій наймолодший сину: те, що злякало тебе, що турбувало тебе, нічого не варте. Не дозволь цьому тривожити твоє обличчя, твоє серце; не бійся цієї недуги, ані жодної іншої хвороби, ані пронизливої та згубної речі. 119 Хіба я не тут, я, котра удостоїлася бути твоєю Матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?

120 Нехай ніщо інше не тривожить і не бентежить тебе; не впадай у відчай через недугу свого дядечка: він не помре від неї і можеш бути впевнений у тому, що він уже зцілений”.

Для мене, українського єпископа-редемпториста, який плекає побожність до Матері Божої Неустанної Помочі, ці глибокі слова звели в єдине ціле чимало речей. На молитві перед відомою іконою Матері Божої Неустанної Помочі розумію, що вони влучні у багатьох аспектах:

1) з вірою слухаю, як Богородиця промовляє їх до переляканого Ісуса-маляти (на іконі Матері Божої Неустанної Помочі);

2) з вірою слухаю, як Вона повторює їх Ісусові, який несе хрест, коли їхні очі зустрілися;

3) з вірою слухаю, як у своєму серці Вона промовляє їх, тримаючи в обіймах мертве Тіло Сина (Pietà);

4) з вірою слухаю, як Вона промовляє їх до Хуана Дієґо, який хвилюється за свого дядечка;

5) з вірою слухаю, як Вона говорить їх мені, коли моє серце сповнене тривоги;

6) з вірою слухаю, як Вона звертається із цими словами до всього українського народу, особливо до проповідників та посередників Лицарів Колумба, які приносять Їй молитви своїх сердець.

На мить спробуйте заплющити очі і уявити ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яка тримає в обіймах Ісуса, що споглядає на знаряддя своєї смерти. Вона каже Йому:

118 “Послухай і закарбуй у своєму серці, мій наймолодший сину: те, що злякало тебе, що турбувало тебе, нічого не варте. Не дозволь цьому тривожити твоє обличчя, твоє серце; не бійся цієї недуги, ані жодної іншої хвороби, ані пронизливої та згубної речі. 119 Хіба я не тут, я, котра удостоїлася бути твоєю Матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?”.

Коли чую ці слова, звернені до малого Ісуса, у молитві відчуваю дію і подих Святого Духа. Потому Богородиця повторює цю істину, коли їхні очі зустрічаються під час Його страстей, смерти і світлого воскресіння. Воістину, Вона промовляла їх від серця і до Хуана Дієґо в 1531 році. І сьогодні звертається цими сповненими милосердя, співчуття і влади словами до українського народу, який стоїть перед обличчям страждання, смертей і нашої надії на воскресіння. В духовному вимірі істина звернення Пресвятої Діви Марії виходить за межі часу і усього людства: подібно як Святий Дух через пророка Єзекиїла вдихнув життя в “оцих повбиваних” (Єзек 37, 9-10), Її слова вдихають життя у страждаючих і тих, хто перебуває у розпачі. У моєму розумінні, Святий Дух промовляє такими словами: “Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?”.

Я повторював їх у молитві, будучи свідомим чудесного втручання Богородиці в життя мезоамериканських корінних мешканців і того, як ці слова перегукуються з іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Тому зродилося бажання, щоби безцінне послання, яке бачимо у цій книзі, було перекладено українською мовою, адже слово і подих Діви Марії походять від Святого Духа. Авторами книги є Найвищий Лицар Лицарів Колумба проф. Карл А. Андерсон і канонік базиліки Діви Марії Ґваделупської, постулятор канонізації св. Хуана Дієґо Кваухтлатоатціна монсеньйор Едуардо Чавес. Завдяки їхнім талантам і великодушності ця праця побачила світ. Це щедрість і перекладацький хист Ірини Іванкович сьогодні приносять книгу усім, хто читає українською, хто розуміє багату спадщину Київської Руси, – народові, який неодноразово досвідчив мучеництва за віру. Слова Ґваделупської Діви, в іконі Матері Божої Неустанної Помочі, важливі для українців, а особливо – для українських Лицарів Колумба, адже через Богородицю Святий Дух вдихає в нас це послання:

119 Хіба я не тут, я, котра удостоїлася бути твоєю матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?