У житті немає випадковостей. Через певні деталі, інформації, зустрічі Господь готує нас до тих чи інших подій, виборів, рішень. Ще студенткою якось почула мелодійну пісню “Santa Maria de Guadalupe”, яку наспівувала собі в похмурі дні, і це була перша аудіозустріч з Ґваделупською Богородицею. Працюючи екскурсоводом у Базиліці Ченстоховської Богородиці, яку ще називають Чорною Мадонною, а ми, українці, Белзькою Матір’ю Божою, зустрічала групи з Мексики, які привозили з собою образ Ґваделупської Богородиці. Роками пізніше, при зустрічі у Львові, Преосвященний Браєн Байда, єпарх Саскатунський, натхненно розповів про об’явлення на пагорбі Тепеяк, про св. Хуана Дієґо, нерукотворний образ на тільмі та спроби його знищення; про пахучі троянди; про символи на одязі Богородиці; про хроніку об’явлень Nican Mopohua. Звідси й починається історія україномовного перекладу книги, яку читач сьогодні тримає в руках. Тоді, у вересні 2018 року, ми й гадки не мали, що матимемо неповторну нагоду перебувати перед “милим серцю Образом Небесної Діви”. Ця проща, яка, до слова, відбулася post factum перекладу, не лише допомогла нам краще збагнути сутність міжлінгвістичного та міжкультурного простору, в якому доводиться перебувати перекладачеві, але й докорінно змінити наше ставлення до євангелізації та інкультурації.

Питання відображення позамовної дійсности реаліями або іншими засобами – одне з найскладніших проблем у теорії перекладу і разом з тим архиважливе для будь-якого перекладача. У ньому значною мірою переплітається ціла низка різнопланових елементів, таких як перекладацький аспект країнознавства, культура перекладача, урахування фонових знань (доскональне ознайомлення та сприйняття відповідного середовища, культури, епохи) реципієнта перекладу. У випадку книги Карла Андерсона та монсеньйора Едуарда Чавеса “Ґваделупська Богородиця: Матір цивілізації Любови” процес перекладу не був позбавлений соціолінґвістичних та історично-культурних викликів, адже значний пласт інформації поданий мовою науатль. Це, з черги, накладало труднощі транслітераційного характеру, а відсутність уніфікованого правопису багатьох ацтекських термінів та позначень ставали приводом до додаткових приміток. Однак за підтримки монсеньйора Чавеса та редакційної колегії нам, сподіваємося, вдалося створити продукт, який задовільнить найвибагливішого читача.

Час народження книги припав на пандемію COVID-19, коли світові вкотре потрібне було оздоровлення як фізичне, так і насамперед духовне. Задивляючись в обличчя Ґваделупської Богородиці, вслухаємося у Її слова:

“Послухай і закарбуй у своєму серці, мій наймолодший сину: те, що злякало тебе, що турбувало тебе, нічого не варте. Не дозволь цьому тривожити твоє обличчя, твоє серце; не бійся цієї недуги, ані жодної іншої хвороби, ані пронизливої та згубної речі. 119 Хіба я не тут, я, котра удостоїлася бути твоєю матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?”.

Нехай же ця книга буде для нас, українців, посланням надії та любови у буремні для України часи. Читаймо очима серця!